mykulyn-best - Історія містечка

Микулинці (давні назви: Микулин, Микулинь) — селище міського типу в Теребовлянському районі Тернопільської області, на річці Серет, центр Микулинецької селищної ради, якій підпорядковані також села Воля, Конопківка і Кривки. Населення — 3457 осіб (2001). Містечко вважається найдавнішим на Тернопільщині та одним із найдавніших на Західній Україні. За однією з версій, назва селища походить від імені його засновника — воєводи князя Василька Микули. Згідно з іншою — від давньої церкви святого Миколая, яку збудували тут монахи. У Лаврентіївському літописі «город Микулинь» згадується три рази у зв'язку з князівськими міжусобицями. Зокрема є згадка під 1444 роком. 1202 поблизу Микулинців відбулася битва київського князя Рюрика Ростиславича з галицькими і володимирськими боярами. У другій половині ХІ століття поселення належало до Теребовельського, від 1140-х — до Галицького, від 1199 — Галицько-Волинського князівств. На той час Микулин був значним населеним пунктом, через який проходив торгівельний шлях з Галича до Києва, водночас був ніби твердинею від нападів зовнішніх ворогів.

Період польсько-австрійського панування

Мнішеки Потоцькі Синявські Конопки Зборовські

1387 Микулин у складі Галицької землі підпав під владу Польщі й згодом почав називатися Микулинці. Наприкінці 15 — в першій половині 16 століть на Микулинці почастішали напади татарських орд. Для захисту від ворогів власниця містечка графиня А. Йорданова збудувала в 1550 році мурований замок-фортецю, що у поєднанні з вигідним географічним положенням сприяло зростанню поселення, збільшенню кількості мешканців. Фортеця була закладена на місці дерев'яної оборонної споруди. Замок витримував не одну осаду, на його мурах до цієї пори видно сліди розпеченої смоли, яка лилася на голови нападаючих. Великої шкоди фортеці завдало військо Ібрагіма Шишмана у 1672 році. Облога тривала два тижні (15 днів), після чого у Микулинцях закінчилося продовольство. Почалися переговори з турками. За здачу ворог обіцяв волю обложеним, але не дотримав слова. Майже всіх чоловіків порубали, а жінок, дітей та ремісників взяли в ясир. В 1595 році Микулинці отримали статус міста з правом 3-х щорічних ярмарків і кожного вівторка — торгів. Жителі міста звільнялися від податків на 6 років. Приїжджим купцям дозволялося вести безмитну торгівлю. Однак ця грамота пропала під час польсько-турецької війни, тому на прохання власниці міста, Людвики з Мнішків Потоцької, в 1758 році польський корольАвгуст ІІІ підтвердив за Микулинцями статус міста і маґдебурзьке право. Збереглись дані про населення міста в 1773-1780-их роках: було тоді 104 жителів передмість, 160 міщан, 11 халупників, 7 комірників, 3 мельники, 5 шляхтичів. Людвіка Потоцька власним коштом у 1761-1779 pp. побудувала Троїцький костел у стилі барокко (архітектор А.Мошинський). А неподалік у мальовничому місці, звідки відкривається чудова панорама на містечко і р.Серет, вона побудувала знаменитий палацовий комплекс. Споруджений в кінці XVIII століття, перебудований у XIX столітті в стилі ампір магнатом Яном Конопкою. В XVIII ст. Людвика подарувала його графові Мнішекові. Палац розташований в старому семигектарному парку, де росте багато давніх дерев, зокрема 3 ясени віком понад 200 років. Зараз у приміщенні палацу діє лікарня-санаторій. Згодом Людвіка Потоцька подарувала містечко своєму брату графу Мнішеку — “грандметру Галичини”, який продав його барону Конопці. Конопка пристосував замок під суконну фабрику, заснував грязелікарню біля сірчаних джерел, оселив біля міста німецьких колоністів. Його справу продовжив граф Рей.

Містечковий статус Микулинці зберегли й після переходу Галичини до австрійських володінь. 1885 року в Микулинцях побував Іван Франко. Він виступав перед селянами і розповідав про те, як почалася і як скінчилася панщина в Галицькій землі. У 1890-их роках в Микулинцях працювало 3 приватні лікарні і 2 акушерки, діяла аптека. Центром національно-культурного життя в Микулинцях стало товариство «Просвіта», яке засноване 1890 року. Першим його головою був директор школи Рибачок А. Воно мало великий дім, де проходили різні культосвітні заходи, театральні вистави, концерти, читались лекції на різну тематику. При «Просвіті» існували товариства «Січ» і «Сокіл». 30 вересня 1930 року каральні загони, увійшовши в селище, розбили погруддя Тараса Шевченка, розгромили читальню, завдали великої шкоди населенню. Польська влада переслідувала українську мову, культуру, намагалася покатоличити українців. Навчання в чотирикласній школі, реорганізованій 1933 року у семикласну, велося виключно польською мовою. У містечку була також невелика бібліотека з фондом 362 книжки польською мовою, за користування якими вносилася плата.
З приходом більшовиків у 1939 році радянська влада закрила всі громадські організації. З січня 1940 року Микулинці стали селищем міського типу, райцентром. Під час ІІ Світової війни в Микулинцях був аеродром.
У 1950 році в Микулинцях створено автотранспортне підприємство, що діє й сьогодні, а в 1959 році, в результаті об"єднання колгоспів імені 30-річчя Радянської армії та "Комсомолець", виникло нове господарство "За комунізм", яке очолював В.П. Запорожець.
У 1962 році, після ліквідації району, Микулинці відійшли до Теребовлянського району. Тоді ж побудовано хлібзавод та фабрику господарських виробів. У 1965-му споруджено нову школу, а з 1967 року почала працювати водогрязелікарня.
26 вересня 1996 року Микулинці відсвяткували своє 900-річчя. З цієї нагоди було поведене святкове дійство, яке проходило на території фортеці. До ювілею містечка відновлено історичний герб.
3 січня 2002 року в районі смт. Микулинці відбувся землетрус з інтенсивністю 6 балів, але через малу глибину центру його виникнення вже на відстані 20 кілометрів поштовхи не відчувались. Внаслідок землетрусу близько 300 споруд зазнали пошкоджень.

Матеріал підготовлений бібліотекарем школи Товарницькою Н.А.